Липча монастир
Фото статті: Юрій Данилець та прот. Іоанн Шандра

АВТОР: Юрій Данилець

У 2015 році Різдва Пресвятої Богородиці жіночий монастир с. Липча Хустського району відзначає 90-річчя з дня заснування. Пропонуємо історичний нарис Юрія Данильця, що допоможе побачити як розвивалося чернече життя у монастирі.

Монастир в селі Липча. Історією жіночого монастиря в Липчі вперше зацікавився у 30-рр. XX ст. російський білоемігрант-чернець Олексій Дехтерьов. У 1936 р. у видавництві “Підкарпатська Русь” побачила світ його книга під цікавою назвою “Сокровище неоцененное”. У цій праці автор окреслив передумови зародження чернецтва у нашому краї, подав важливі фактичні дані про Липчанський монастир.

Наступний, кого зацікавила історія монастиря в Липчі, був студент Московської духовної академії, уродженець Закарпаття Сергій Цьока. У 1960 р. він захистив курсову роботу на тему “Православие и иноческая жизнь в Закарпатье в 1 пол. XX ст.”. Названа праця не набула широкого поширення, так як
залишилася в рукописі. (Пізніше ця праця витримала два видання – ред.).

Перший хто видав узагальнююче дослідження з історії монастирів Закарпаття – це В. Пагиря. Літератор, поет, історик, людина широкого кругозору і знань, він підійшов до поставленого завдання з великою відповідальністю. В. Пагиря упорядкував не лише фактичний матеріал, але подав й ілюстрації, списки,
додатки. Починаючи з 1994 р., коли його праця була опублікована, на Закарпатті ще не було аналогічного дослідження. У 2004 р. у видавництві “Ґражда” побачила світ книга автора цих рядків під назвою “Православні монастирі Хустського району”, у якій подається характеристика монастиря в Липчі за період 1924-2004 рр.

У вивченні історії Липчанського монастиря автору багато допомогли: настоятелька ігуменя Ольга (Вовканець)(нині покійна – ред.), духівник ігумен Феодосій (Томищ), священик з Липецької Поляни о. Іоанн Білинець, працівники єпархіального управління Мукачівсько-Ужгородської та Хустсько-Виноградівської єпархії. Особливо хочеться подякувати за сприяння в опрацюванні архівних матеріалів тодішньому єпископу Мукачівсько-Ужгородському Агапіту (Бевцик), який тепер знаходиться на іншій кафедрі.

Заснування та діяльність монастиря в 1920-30-х рр.

ігуменя Параскева
ігуменя Параскева

Жіночий монастир в селі Липча заснований у 1924 році і через деякий час став найбільшим за чисельністю. У 1924 році Параскева (Юліана Прокоп), а з нею Марія Рацюк, Ганна Кемінь, Ганна Ізай звернулися до єпископа Досифея з проханням заснувати жіночий монастир в Липчі, на малій ділянці землі, яка була подарована Марією Вакаровою.

Після прохання сестер єпископ Досифей звернувся до ігумені жіночого Кувеждинського монастиря в Сербії Меланії з пропозицією прийняти сестер Карпатської Русі під свою опіку. Декілька сестер на чолі з Параскевою виїхали в Сербію.

Основну турботу по заснуванню монастиря після дозволу єпископа взяла на себе матушка Параскева, яка за твердий захист православної віри, ще до прийняття чернецтва, не одноразово зазнавала чималих тортур з боку угорських жандармів. Але незважаючи на переслідування та ув’язнення, дівчина була непохитною і 1923 року її було пострижено о. Амфілохієм (Кемінь) в монахині.

У будівництві монастиря в Липчі багато допомагали староста села Олександр Липчей, його рідні та інші селяни. Архімандрит Алексій (Кабалюк) (нині прославлений серед святих прп. Алексій Карпаторуський – ред.) та ігумен Діонісій пожертвували на будівництво монастиря 20 тисяч чеських крон. о. Алексій
і надалі сприяв веденню монастирських справ, ставлячи собі за мету зміцнити і збільшити цю громаду. Також єпископ Досифей подарував на будівництво монастиря від єпархії Нішської 500 тисяч динар.

5 червня 1925 р. відбулося освячення місця під монастир о. Амфілохієм, якого владика Досифей призначив благочинним майбутньої обителі. Після освячення місця настоятелька Параскева з 20 молодими дівчатами взялися за будівництво обителі.

Було збудовано церкву з невеликими 6 келіями для сестер, навесні 1926 року закінчили другий корпус, кухню, трапезну і майстерню.

ігумен Амфілохій
ігумен Амфілохій

У квітні 1926 р. єпископ Досифей звернувся з листом до ігумена Амфілохія, у якому велику увагу приділив діяльності новоствореного монастиря. Він дав завдання організувати вибори настоятельки серед сестер і підкреслив, що вибори повинні пройти таємно і після обрання настоятелька має виголосити присягу сербському єпископу, після чого він надасть їй сан ігумені.

15 травня 1926 р. владика Досифей провів перші збори монахинь, на яких було затверджено настоятелькою Параскеву. Їх помічницями – Февронію (М. Рацюк), економкою – Мокрину (Г. Кемінь). У зборах брали участь архімандрит Алексій, ігумени о. Амфілохій і о. Матфей, ієромонахи о. Пантелеймон, о. Єфрем і о. Дмитрій.

Починаючи з 1925 по 1927 рр. обов’язки духівника виконував о. Пантелеймон (Кундря), що також був парафіяльним священиком у с. Липча.

15 липня 1927 р. з єпископського управління в монастир надійшов лист, у якому йшлося про те, чи є серед сестер швачки і чи мають вони швейні машинки. Єпископ запропонував шити одяг для священиків. Ігуменя повідомила в єпархію, що вони у змозі виконувати це завдання, так як мають все необхідне.

У 1928 році єпископ Серафим затвердив духівником о. Діонисія (Пирко). Весною цього року ігуменя Параскева разом з сестрами приступили до розробки монастирського статуту. 17 липня ігумен Амфілохій звернувся до єпископа Серафима з проханням допомогти сестрам розробити статут.

Згідно звіту 1928 року, монастир мав 5 житлових будинків, домову церкву і 2 господарські будівлі. Серед земельної власності 37 кадастрових угрів і 69 угрів незареєстрованих. Цього ж року монастир відвідав єпископ Призренський Серафим.

1 серпня 1928 р. відбулися збори сестер. Головним питанням зборів було обговорення і прийняття статуту чернечої громади. Вирішили затвердити статут і відправити його на затвердження єпископа і державних органів республіки.

Майже протягом всього 1929 р. проводилися переговори між монастирем і єпархією з одного боку та виробником килимів Рудольфом Заградою з Ужгорода. Після обговорення всіх умов були укладені певні документи, що регулювали взаємовідносини обох сторін. В угоді укладеній у травні 1929 р. у м. Хуст між
монастирем у с. Липча і Р. Заградою, йшлося: “Пан Р. Заграда зобов’язується безкоштовно навчити черниць і робітників монастиря виробляти шерстяні килими. Для цієї мети Заграда повинен безкоштовно встановити верстати та інші механічні засоби. Інструктор після навчання черниць залишається при
монастирі як керуючий виробництвом. Адміністрація монастиря повинна протягом 5 років у своїх майстернях і своїми силами виробляти килими тільки для Р. Загради, який оплачує від 50 крон за метр і більше. Оплата праці повинна відбуватися до 15 числа кожного місяця. Також уклали угоду про оренду, за якою Р.Заграда найняв 5 кімнат і комору за 2000 крон на рік. Облаштувати приміщення до роботи повинна була адміністрація монастиря за додаткову оплату”.

Крім ткацької майстерні, у 1929 р. монастир мав золототкацьку вишивальну і швейну майстерню, в якій виготовляють церковні хоругви, одяг для священиків.

14 серпня 1930 р. у монастирі пройшли збори сестер, на яких були присутні всі члени правління. Розглядалися господарські та монастирські справи. Вирішили просити єпископа дозволити постриг сестер.

Земський уряд в Ужгороді своїм рішенням від 3 квітня 1930 р. надав монастирю допомогу у розмірі 3000 крон. У 1930 році монахинь і послушниць у монастирі було понад 80. Єпископ Досифей 28 грудня звів настоятельку Параскеву в сан ігумені.

1 серпня 1931 р. монастирське правління звернулося до єпархії в Мукачево за дозволом збудувати новий будинок на 16 келій. Загальна вартість споруди складала 35000 крон. Єпархіальне управління дало свою згоду.

У зв’язку з відкриттям жіночого монастиря у Домбоках єпископ Йосиф звернувся до ігумені Параскеви з проханням дозволити сестрам, які бажають, перейти в Домбоки. В свою чергу настоятелька оголосила про це прохання сестрам. Перейти в Домбоки вирішили монахині Софія і Анисія та 3 послушниці.

Секретар Єпархіального Управління С. Ряснянський у вересні 1931 р. запропонував сестрам Липчанського монастиря взяти участь у конкурсі народної творчості, що проходив у Празі. Сестри подали в організаційний комітет у Мукачеві вишиті та виткані килими з різноманітним народним орнаментом.

У 1932 р. о. Амфілохій вирішив збудувати в монастирі літню каплицю на честь пророка Іллі. У зверненні до єпископа Дамаскина архімандрит вказував, що будівництво обійдеться у 2500 крон і він готовий пожертвувати свої гроші. Єпископ дав свій дозвіл, і будівництво розпочалося.

13 січня 1932 р. відбулися збори монахинь, на яких були присутні 13 членів правління і о. Амфілохій. Збори розглянули ведення прибутково-видаткових книг, за якими виявилося що прибутки з 1925 р. склали 414000, а видатки 438000 крон. Черниці вирішили в 1932 р. не будувати ніяких споруд. Вирішили
продати земельну ділянку в с. Кошелево. Це питання потрібно було узгодити з єпископом. На що він відповів: “Якщо ця земля не приносить монастирю користі, то можна продати, але бажано, щоб її придбав якийсь наш православний приход”.

У липні 1932 р. постало питання створення жіночого монастиря в Канаді і єпископ канадський Арсеній звернувся за допомогою до єпископа Дамаскина, який запропонував цю місію ігумені Параскеві і її сестрам. Але настоятелька Параскева, вивчивши економічне становище обителі, змушена була відмовитися.

lipcha_mon1933У вересні 1932 р. в монастирі проводилися п’ятимісячні курси, на яких проходили навчання 22 сестри. Вивчалася математика, руська граматика, сільськогосподарські предмети. Навчання проводили інженери І. Мірошников та Г. Носков. У 1932 р. сестри прийняли в дар землю від Пелагеї Борщ, жительки
с. Кошелево. Цього ж року, у вересні, ігуменя Параскева отримує дозвіл єпископа на будівництво водяного млина, який би обслуговував навколишні села.

З 3 по 9 червня 1936 р. “Товариство Чехословацького Червоного Хреста” провело в монастирі курси першої медичної допомоги. В програмі курсів розглядалися: значення самаритянської організації, анатомія і фізіологія, перша допомога, транспортування хворих і поранених, догляд за хворими, гігієна, соціальна опіка, догляд за дітьми. Загалом 34 години. Підсумкові іспити з курсів були проведені 2 грудня 1936 року, на них був присутній єпископ Дамаскин.

На Малу Богородицю (Різдво Пресвятої Богородиці) 1936 року владика Досифей приїхав на святкування в Липчанський монастир. Під’їхавши до монастиря, він побачив, що весь пагорб навколо монастиря усіяний людьми з хоругвами. Посередині підйому на гору владику зустріли архімандрити о. Алексій, о. Матфей, о. Амфілохій. Афонський старець о. Кассіан – духівник монастиря – привітав владику словом. Літургія відбувалася в розкритій часовні. Співав хор монахинь під керівництвом о. Владимира Потапова. На свято прибуло багато інтелігенції з Хуста, Севлюша (Виноградова), Берегова. З проповідями виступали єпископ Досифей, о. Алексій, о. Матфей, протоієрей О. В. Країло й о. О. В. Розман.

lipcha_4У 1936 році зведено новий житловий корпус з цегли на 14 келій, кожна на 2-3 сестри. Монахині мали свій млин, який обслуговував навколишні села, ставок, піч для випалювання цегли, швейну, килимарську, ткацьку майстерні, молотарню, віяльню, садок, город. Сестрами було побудовано дорогу до монастиря,
осушено мочарі, відведено русло річки. Після від’їзду о. Кассіана в Почаївську Лавру єпископ Дамаскин призначив тимчасовим духівником протоієрея Сергія Ноарова.

Чарівна природа навколо монастиря вабила туристів та мандрівників. Монашки для них виділяли келії для відпочинку, годували. Один із таких туристів В. Грабовий описав келію, в якій відпочивав. У келії було 2 ліжка, стіл, дерев’яний диван, на вікнах – домоткані вишиті завіси, вовняна ковдра, гасова
лампа, паперові квіти на столі, на стінах – багато ікон. Подібні келії були і для монахинь, тільки в них проживало по 4-5 сестер.

Монастир проводив широку місіонерську діяльність. Зокрема, у 1929 році з Парижа на Закарпаття приїхав професор-художник Р. Лукін. Він був католиком за віросповіданням і вирішив приєднатися до православ’я в Липчанському монастирі. Його прилучив до церкви архімандрит Алексій з допомогою ігумена Діонисія та ієромонаха Пантелеймона.

Монастир діяв за статутом єпископа Йосифа, затвердженого 1931 року. Він мав свої скити в селі Приборжавське Іршавського району, селі Горбки Виноградівського району та селі Іза Хустського району.

Велику увагу ігуменя Параскева приділяла хоровому співу в монастирі. Ще в 1932 р. в єпархіальне управління ігуменя повідомляла: “В монастирі проходить навчання хоровому співу, для якого ми найняли о. Володимира Потапова з оплатою 400 крон на місяць”. Заняття о. Володимир проводив раз на тиждень. Але це не влаштовувало сестер. І тому у серпні 1937 р. о. В. Потапов звернувся до єпископа Дамаскина з проханням посприяти призначенню його постійним вчителем співів у Липчу. Це прохання підтримала й ігуменя Параскева. Вона просила єпископа домовитися з Шкільним Відділом в Ужгороді про створення спеціальних курсів при монастирі з оплатою Відділу позашкільної освіти на користь о. В. Потапова. Настоятелька вказувала: “44 сестри будуть займатися по 4 години кожний день з осені до весни і вивчати не тільки співи, а й граматику. Наш монастир постійно відвідують туристи з багатьох іноземних держав, особливо з Англії та Америки, які велику увагу приділяють хоровому співу”.

12 червня 1938 р. з 9 до 10.25 год. ранку з Липчанського монастиря по радіо транслювалася літургія, а ввечері провели широкий репортаж про життя монастиря.

4 липня 1942 р. відбулися чергові збори сестер, на яких обрали нове монастирське правління.

У 1944 році у монастирі проживало 112 чоловік У своєму розпорядженні монахині мали біля 36 га землі.

Під час війни угорський уряд всіляко обмежував економічну діяльність монастиря, конфісковуючи землі. Угорці бачили в особі монахинь сильний опір мадяризації в краї. Тому 5 грудня 1944 року настоятелька Параскева звернулася до ради народного комітету с. Липча. Вона просила, щоб сільські урядовці
встановили день розібрання справи між монастирем і Липчей Петром, який за допомогою угорської влади відібрав ділянку землі, що була власністю монастиря.

25 січня 1945 року у цій справі при нотарському уряді Народного Комітету с. Липча був складений протокол, у якому йшлося, що настоятелька Параскева навела певні факти про спірну земельну ділянку. Вона повідомила, що 8 травня 1939 року на основі купно-продажного договору, який склав публічний нотар Йосиф Кравс з Хуста, монастир купив землю, котра знаходиться у “Драковани”, від Ю. Бенци, мешканця Липчі за 500 пенгів.

Після укладання угоди публічний нотар вислав документи Липчанському нотарському уряду на затвердження. Головний нотар с. Липча Микола Байцура до цієї угоди поставився негативно, вказавши, що монастир не має права землю купувати. Угорські урядовці, навпаки, за порадою сільського нотаря, передали землю Липчей Петрові, котрий того часу був бухгалтером при нотарському уряді села Липча. З настоятелькою Параскевою для засвідчення купівлі-продажу прийшов Юрій Бенца, що підтвердив продаж своєї землі монахиням. На основі цього було запропоновано Липчей Петрові землю повернути, але той категорично відмовився. Справа і протокол з цього питання були відіслані 31 січня 1945 року в Прокуратуру суду міста Хуст для подальшого вирішення.

25 вересня 1945 р. єпископська резиденція в Мукачеві надіслала подяку сестрам монастиря за допомогу у відкритті Православного Богословського інституту, на який сестри пожертвували 6000 пенгів.

У 1946 році на монастирському кладовищі були поховані ігумен Феофан Сабов та його брат о. Петро Сабов, яких було вбито 14 червня 1946 року о 23 годині 5 радянськими солдатами в селі Тошнад (Затишне) Берегівського району.

Нова настоятелька монастиря

ігуменя Софронія
ігуменя Софронія

У 1947 р. Мукачівський монастир на Чернечій горі був повернутий православним, і єпископ Нестор призначає сюди настоятелькою ігуменю Параскеву. Матушка Параскева з частиною сестер переселилася в Мукачево, а на посаду настоятельки сестри обрали монахиню Софронію. В миру Анна Василівна Ребрей, народилася 16 грудня 1898 року в селі Горінчево. У 1914 закінчила 8 класів народної школи. У 1923 році пострижена в чернецтво о. Амфілохієм в Ізькому монастирі. У 1926 році вступила в Липчанський монастир.

У 1942-1955 роках духівником монастиря був о. Арсеній. В миру Степан Іванович Зейкан, народився 17 березня 1804 року в селі Липча. У 1902 році він вступив у школу і закінчив 7 класів і 2 класи господарських курсів. Потім 4 класи реальної гімназії і богословські курси в Ізі. В 1916 році був
призваний на австро-угорську службу, того ж року перейшов австро-російський фронт і потрапив у полон. 1917 року вступив в ряди Червоної Армії. Воював на Царицинському фронті, де був 2 рази поранений. За спогадами архімандрита Стратоніка (Легач) о. Арсеній воював у дивізії червоного комдива В. І. Чапаєва.

отець Арсеній Зейкан
отець Арсеній Зейкан

У 1920 році повернувся на батьківщину і в 1923 році вступив у Свято-Миколаївський монастир. Наказом єпископа Іларіона від 25 травня 1955 року архімандрит Арсеній був звільнений з посади духівника Липчанського монастиря і призначений настоятелем Ізького чоловічого монастиря.

У 1956 році настоятелькою обирають Мокрину. В миру Анна Пилипівна Кемінь, народилася 1897 р. в Ізі в родині Кемінь Пилипа. Закінчила 8 класів народної школи. Пострижена в чернецтво 1923 р. о. Амфілохієм. Вступила 1925 р. в Липчанський монастир. Була завідуючою домашнім господарством, потім
благочинною монастиря.

Монахині займались землеробством і скотарством. Монастир мав власний ставок, з якого давав рибу на розмноження в колгоспи сіл Кошелево, Березово,
Липецька Поляна, Боронява. Колгоспи отримували також бджоли.

Колишня настоятелька Софронія (Ребрей) у 1957 р. виїхала в Єрусалим.
Згідно постанови виконкому Хустської районної ради від 12 грудня 1958 року №303 земельна власність Липчанського монастиря була обмежена, з 42,21 га залишено 3,5 га. Вилучені землі передавались колгоспу ім. Борканюка села Липча. Зокрема, 39,11 га, з яких 7,78 га ріллі, 19,89 га сіножаті, 2,95 га випасів, 1,87 га садів, 0,11 га виноградників, 6,51 інших земель. Житлова площа монастиря у 1958 р. складала 454 м2..

Боячись, що всю монастирську землю конфіскують, 23 березня 1959 року настоятелька Мокрина звернулася із заявою до Хустського райвиконкому з проханням обов’язково залишити монахиням 3,5 га, які були життєво необхідними.

ієромонах Гермоген
ієромонах Гермоген

У 1959 році у зв’язку із закриттям монастирів та скитів в Драгові, Копашневі, Домбоках, Приборжавському, Бедевлі монахині з цих общин були переведені в Липчу, їх загальна кількість складала більше 100 чоловік. Тут проживали сестри з Хустського району: Ізи, Кошельова, Копашнева, Монастирця, Липчі, Горінчева, Липецької Поляни, Березова, Велятина, Крайникова, Н. Бистрого, Драгова, Боронячи. З Тячівського району: із Дубового, Нересниці, Широкого Лугу, Тернова, Кривого, Новобарова, Дулова, Бедевлі. З Іршавського району: із Заріччя, Приборжавського, Кушниці, Лисичева, Лукова. Із села Колочави Міжгірського району88, села Керецьок Свалявського району та села Домбок Мукачівського району. У монастирі проживали 1 архімандрит, 62 мантійні та 32 рясофорні монахині, 5 послушниць, обов’язки духівника виконував о. Гермоген (Скунзяк).

Але 24 червня 1961 р. було прийнято рішення Закарпатського облвиконкому про закриття монастиря в Липчі. Хустському райвиконкому доручалося вирішити питання про працевлаштування монахинь та влаштування у будинки престарілих непрацездатних осіб. Земля, будинки та інші приміщення були передані обласному відділу народної освіти, для використання їх під школу-інтернат. 10 липня 1961 року для проведення передачі монастирського майна в Липчу прибула комісія у складі представника райфінвідділу старшого інспектора держфондів Шимона І.В., старшого інспектора держстраху Олексій В. І., представника Липчанської сільської ради голови Курта І.А., представника райвно Фенинця Ю.І., який приймав будівлі колишнього Липчанського монастиря.

lipcha_3Передавалися наступні споруди:
– житловий будинок двоповерховий, всього 30 кімнат, 325 м3, стіни з цегли, дах залізний, оцінка 22538 крб.;
– житловий будинок двоповерховий, 14 кімнат, 960 м3, стіни з цегли, дах шиферний, оцінка 11479 крб.;
– житловий будинок двоповерховий, 7 кімнат і 3 підвали, 960 м3, з цегли, дах шиферний, оцінка 4827 крб.;
– житловий будинок, 11 кімнат, 480 м3, з дерева, дах етерний, оцінка 3441 крб.;
– житловий будинок, 6 кімнат, 360 м3, з дерева, дах етерний, оцінка 2747 крб.;
– церква із цегли, 896 м3, залізна покрівля, оцінка 10084 крб.;
– каплиця із дерева, дах черепичний, оцінка 828 крб.;
– каплиця із дерева, дах черепичний, оцінка 452 крб.;
– сарай із дерева, дах черепичний, оцінка 620 крб.;
– сарай із дерева, дах черепичний, оцінка 3360 крб.;
– сарай із дерева, дах під дранкою, 16х4 м, оцінка 319 крб.;
– сарай із дерева, дах під дранкою, 15х4 м, оцінка 345 крб.;
– сарай із дерева, дах під дранкою, 12х4 м, оцінка 304 крб.;
– курятник із дерева, дах черепичний, 204 м3, оцінка 244 крб.;
– сапожна майстерня із дерева, дах черепичний 200 м3, 218 крб. [93]

Ігуменя Ольга згадувала: “10 липня 1961 р., в понеділок, нас оточила міліція і 25 сестер перевезли в Мукачівську обитель, а інших розвезли по домівках. У 1964 р. зруйнували церкву, що існувала всього 10 років, розібрали 3 корпуси, каплицю, 2 млини, молотарку, віяльну, ткацьку та швейну майстерні. Конфіскували дзвони, електричну турбіну”. Після знищення монастиря безслідно зник іконостас, виготовлений І. Павлишинцем. Для інтернату було збудовано 2 великі санаторні корпуси. Цілою залишилася лише каплиця Всіх Руських Святих.”

АВТОР: Юрій Данилець (http://h.ua/story/151584/)

Липчанський монастир
Липчанський монастир
Липчанський монастир
Липчанський монастир взимку

1 коментар

  1. Знайшов помилку в роках народження о. Арсенія : “У 1942-1955 роках духівником монастиря був о. Арсеній. В миру Степан Іванович Зейкан, народився 17 березня 1804 року в селі Липча. У 1902 році він вступив у школу і закінчив 7 класів і 2 класи господарських курсів. Потім 4 класи реальної гімназії і богословські курси в Ізі. В 1916 році був
    призваний на австро-угорську службу, того ж року перейшов австро-російський фронт і потрапив у полон. 1917 року вступив в ряди Червоної Армії. Воював на Царицинському фронті, де був 2 рази поранений…”

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.