Преподобний Іов Угольський

0
3507
преподобний Іов Угольський
рака з мощами преподобного Іова Угольського
прп. Іов Угольський
прп. Іов Угольський

Преподобний Іов (в миру Іван Георгійович Кундря) народився 18 травня 1902 р. в с.Іза Хустського р-ну в багатодітній сім’ї Георгія Кундрі та Анни Мадяр. В їхній сім’ї було п’ятеро братів та три сестри. Народився Іван якраз в той час коли на Закарпатті відроджувалось Православ’я  Разом із братом Георгієм, Іван активно слідкує за православним рухом та старається допомагати дорослим в боротьбі за віру предків, так як угорська влада переслідувала православних.
З раннього дитинства Іван став проявляти палке бажання до подвижницького життя. Як він сам оповідав, у 1915 році в с. Ізу прибув із Мараморош-Сиготу (нині місто на території Румунії) ієромонах Амфілохій. За те, що він, під час свого перебування на Закарпатті, таємно звершував православне богослужіння, угорська влада почала його переслідувати, із-за чого йому приходилось переховуватися. Притулком у таких випадках стало сімейство Кундрі, в помешканні якого і укривався православний священик, а майбутній подвижник Іван, разом із братом, носив йому їжу. Ієромонах Амфілохій, від аскетичних трудів та духовних випробувань, був настільки виснажений, що увесь аж світився благодаттю. Благодаттю світився і великий священицький наперсний хрест на грудях ієромонаха. Цей хрест здавався їм самим найдорогоціннішим, що лиш може бути на світі.

І цей хрест обидвом братам нестримно хотілось поцілувати, так що одного разу, зібравшись з духом, хлопці звернулись до отця Амфілохія з цим проханням. Але відповідь священика здивувала юнаків. Він сказав їм, що цей хрест незвичайний, і той, хто його поцілує, той повинен буде потім, обов’язково стати монахом. Брати не спали всю ніч. Їхні дитячі душі палали жаром від неземної красоти цього наперсного хреста священика та від бажання посвятити все своє майбутнє життя служінню Богу. Вранці обидва брати сказали о. Амфілохію про свою згоду і облобизали святий хрест. Так вперше в житті, цілком свідомо та самостійно, вони зробили свій життєвий вибір – і один, і інший стали в майбутньому ченцями (монахами).

У своєму рідному селі Іван закінчив восьмирічну народну школу, а в 1920 р. і, так звані, господарські курси. В 1924-1925 рр. – він служив у чехословацькій армії в Михайлівцях (Словакія).

В 20-х роках ХХ сторіччя у Свято-Пантелеімонівському руському монастирі на Афоні несло свій чернечий подвиг досить значна кількість закарпатців. І якраз сюди, і вирішив направитись після військової служби Іван Кундря. Але прийняти його у монастир відмовили. Основною причиною такої відмови була тодішня політика грецької влади, яка була направлена на еллінізацію Афона. 10 вересня 1926 р. влада Греції прийняла Закон, згідно якого всі монахи, незалежно від національності, вважались грецькими підданими. За цим Законом, в афонські монастирі заборонялось приймати осіб котрі не мали грецького громадянства, а відповідно, таким особам відказували у видачі віз та паспортів.

Після цієї події Іван Кундря ще раз спробував попасти на Афон, але і ця спроба завершилась також невдачно. В цей час в Ізі вже діяв Свято-Николаївський чоловічий монастир, в якому у 1928 р. Іван закінчив пастирсько-богословські курси, по закінченні яких він, та ще декілька його друзів, вирішив побудувати монастир, також неподалік від рідної Ізи – в Городилові. В 1930 р. Іван Кундря, Василь Орос, ієромонах Пантелеймон (Кундря) та інші, взамін свої земельних ділянок в Ізі, викупили невеличку ділянку в Городилові. Першим Настоятелем новоствореного скита на честь Святої Трійці став архім.Алексій (Кабалюк) /канонізований УПЦ в 2001 р/, після якого цю місію виконував архім.Амфілохій (Кемінь). 22 грудня 1938 року архім.Алексій (Кабалюк) постриг послушника Івана Кундрю в ченці з нареченням імені Іов.
В 1939 році Закарпаття було окуповано Угорщиною і о.Іов вирішив емігрувати в Росію. В 1940 р. він звершив цю свою ідею, але на радянській границі був арештований та засуджений на 25 років таборів. Кундрю переводили із табору в табір: деякий час він був у Воркуті, потім на Колимі і Норильську.

В 1942 році монаха Іова, як громадянина Чехословацької республіки, взамін табірних умов проживання, забрали на фронт, перевівши його в корпус Людовика Свободи артилеристом. По закінчені війни о.Іов деякий час охороняв чехословацьке посольство у Москві, а в 1945 р. повернувся в рідну обитель. В листі від 14 листопада 1945 р. до єпископа Мукачівського і Ужгородського Нестора (Сидорука) архім.Алексій (Кабалюк) писав: «Прошу рукоположить в иеродиаконы монаха Иова (Кундрю), который есть моим заместителем в ските Городилово». 16 листопада 1945 року єпископ виконав прохання архімандрита Алексія, а 10 грудня цього ж року братія Городилівського скита просила єп..Нестора рукоположити о.Іова в сан ієромонаха. Рукоположення звершилось в празник Благовіщення Пресвятої Богородиці 7 квітня 1946 року. На монастирському зібранні братія єдинодушно обрала ієром.Іова Настоятелем.

За часи настоятельства о.Іова, обитель стала розширюватись та укріплятись. Монахи збудували трапезну, братський корпус, кухню. Архім.Єфрем (Молнар) /Настоятель Свято-Троїцького Городилівського монастиря з 1990 по, † 1996 рр. /, який добре знав о.Іова, так описував його діяльність: «Возглавляя скит в 1946-1958 гг., он был для монахов и простых мирян примером. о.Иов, почти никогда не использовал административные приказы. Каждый день он совершал Божественную Литургию. По окончании Литургии и трапезы он сообщал братии о послушании и сам присоединялся к работе. В свободное от работы время братия собиралась в трапезной, где один из монахов читал монашеский Устав, а о.Иов давал соответствующие разъяснения, как нужно использовать монашеские правила в повседневной жизни. Иногда он рассказывал о тех событиях, современником которых ему приходилось быть. Его человеческими качествами были трудолюбие, простота во взаимоотношениях, милосердие, смиренность…» (ЖМП №3, 1886, с.29).

Благочинний монастирів та скитів Мукачівської єпархії архім. Матфей (Вакаров) так характеризував о.Іова: «Человек весьма скромный и братиею любимый…». А єпископ Мукачівський і Ужгородський Іларіон (Кочергін) в 1955 р. писав: «Игумен Иов (в миру Кундря Иван Георгиевич) отличался монашеским смирением и послушанием, молитвенностью и трудолюбием. Ввиду этих своих духовных качеств он снискал себе уважение среди монашества, духовенства и мирян. Как Настоятель скита, он неутомимо заботился обо всех нуждах скита и его насельников…». За усердні труди во славу святої Православної Церкви, в 1947 році о.Іов був возведений в сан ігумена.
В 1950 р. архієпископ Львівський, Тернопільський та Мукачево-Ужгородський Макарій (Оксіюк) зобов’язує старця бути духовником не лише для Городилівського скита, але і для Мукачівського Свято-Николаївського монастиря, котрий незадовго до того було повернуто Православній Церкві.

У часи правління єпископа Варлаама (Борисевича), в Мукачівській єпархії починається планомірний наступ на права монастирів та скитів. О.Іов рішуче виступає проти такої позиції, та навіть підписується в колективному листі-скарзі до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія І, в якому духовенство просило вплинути на антицерковні дії Керуючого Мукачівською єпархією. Після цієї події єпархіальне начальство звільнило ігумена Іова від обов’язків Настоятеля скита, а невдовзі скит і зовсім був закритий.
В 1958-59 рр. старець Іов знаходився у Свято-Николаївському монастирі с. Іза-Карпутлаш Хустського р-ну, потім у Спасо-Преображенському монастирі с. Теребля Тячівського р-ну, де якийсь час ніс послух Настоятеля. Але невдовзі і ці монастирі були закриті і ігумена Іова направляють нести послух на парафіях єпархії: в с. Угля Тячівського р-ну, потім в с. Монастирець – Хустського р-ну.

Із 1962 року і аж до своєї кончини (28 липня 1985 р) о.Іов ніс послух Настоятеля храму святого Димитрія Солунського, що в с.Мала Уголька Тячівського району, де колись у давнину був монастир.

Старець був безкорисливим та глибоко віруючою і смиренною людиною. Як благочестивого старця, його запрошували на торжества храмів із багатьох парафій Закарпаття і не лише. За побожне життя він отримав від Бога дар прозорливості та уздоровляти молитвою хворих. Про чудеса, звершені старцем Іовом, до сих пір живе в народі пам’ять.

За п’ять років до свого упокоєння – 25 лютого 1980 р., о.Іов склав заповіт, в якому сповіщав: «Я, нижеподписавшийся архимандрит Иов, 20 лет прожил в Малой Угольке при храме св.Димитрия. Моя жизнь подходит к концу, скоро мне исполнится 80. Неизвестен день моей смерти. Много священников завещают похоронить их в монастыре или в родных сёлах, а я запрещаю куда-нибудь увозить моё грешное тело. Завещаю отпеть монашеским чином и похоронить возле креста на средине кладбища».

28 липня 1985 року, в день молитвенної памяті святого рівноап. князя Володимира, архімандрит Іов мирно відійшов до Господа. В день своєї смерті, в неділю, він відслужив Божественну Літургію, проголосив змістовну та обширну проповідь та виконав всі необхідні треби для віруючих. В той же ж день, о 10-й годині вечора, йому стало погано, і з молитвою на вустах він закінчив своє земне подорожування. Чин похорону, який очолив архімандрит Єфрем (Молнар), було звершено 31 липня 1985 року.

Стежка до могили великого праведника ніколи не заростала. Місцеві жителі та паломники (прочани) йдуть до останків о.Іова для молитви, прохаючи його заступництва перед Богом.

18 вересня 2008 року відбулося прославлення прп. Іова Угольського як місцево-вшанованого святого. Святкове богослужіння з цього приводу очолив Блаженнійший Володимир, митрополит Київський і всієї України разом с багатьма архіпастирями та чисельним духовенством.

Ваш коментар: