Преподобний Алексій Карпаторуський, сповідник

0
958

Схіархимандрит Алексій (у миру Олександр Іванович Кабалюк) народився 1 вересня 1877 р. у с. Ясіня. Батьки Олександра були селянами. Вихованням дітей займалася мати. Вона змогла прищепити дітям своє благочестя і релігійний настрій, дати їм справжнє християнське виховання.
Коли хлопчикові виповнилося 6 років, батьки віддали його до церковно-приходської школи, у якій він відзначався успіхами в навчанні та благочестивою поведінкою.
В батьківській сім’ї Олександр прожив недовго: настав час проходити військову службу. Але армійське життя не змінило в його душі релігійних прагнень.
Після армійської служби, прийшов час визначитися щодо свого майбутнього.
У цей час у Біскадському монастирі славився благочестивим життям ігумен Аркадій, якого народ вважав прозорливим. До нього й звернувся Олександр за порадою, як йому бути далі. Отець Аркадій рішуче порадив покинути думку про одруження і поміркувати про служіння Богові. Вбачаючи в тому Боже Провидіння, юнак з радістю вирушив у зворотній шлях.

Майже одразу після повернення додому Олександр познайомився з чоловіком, який вже декілька разів побував у Києві, де відвідав православні монастирі. Від нього він багато дізнався про руське православ’я і отримав у подарунок книгу св. Димитрія Ростовського “Духовний алфавіт”, з якою довго не розлучався. Після задушевної бесіди з цим чоловіком він вирішив будь-що відвідати руські святині. Своє бажання він здійснив у 1905 р., на 28 році свого життя.

Скоро про це дізналася угорська влада. За ним було встановлено стеження, почалися виклики на допит. Але дух християнської любові спонукав Олександра продовжувати проповідь Православ’я.

Відвідання Києво-Печерської Лаври і знайомство з деякими із братії справило на Олександра величезне враження, з цього часу в ньому остаточно укріпилося рішення стати ченцем і допомагати своєму багатостраждальному народові.

У 1907 р. у с. Ільниці зборами було вирішено направити Олександра на св. Афонську Гору, щоб він привіз звідти православні святині для укріплення духу віруючих.
Наступного року на Великдень йому вдалося прибути до Єрусалиму, де він прожив біля двох місяців, відвідавши всі палестинські святині.

Уклонившись святим місцям Палестини, він того ж року на свято Трійці прибув на Афон у Пантелеімонівський монастир. Виявилося, що в цьому монастирі подвизався чернець В’ячеслав (Агоста), карпаторусин з с. Березова, який познайомив його з настоятелем монастиря архімандритом Мисаїлом.

Архімандрит Мисаїл з любов’ю прийняв Олександра і уважно вислухав його розповідь про важке положення православного руху в Карпатській Русі. Духовна Рада монастиря 8 липня 1908 р., у свято Казанської ікони Божої Матері, вирішила урочисто приєднати Олександра Кабалюка до Православної Церкви. Причастившись Св. Таїн, Олександр отримав від архімандрита Мисаїла ікону Божої Матері «Акафістна» зі словами: «Прийміть від мене цю ікону Божої Матері і відвезіть її до свого краю як благословення святої Афонської Гори». У даний час ікона знаходиться у Свято-Благовіщенському храмі м. Хуст.

25 березня 1910 р. у Свято-Онуфріївському Яблочинському монастирі по благословенню архієпископа Холмського Євлогія архімандритом Серафимом послушника Олександра Кабалюка було пострижено в малу схиму з нареченням імені Алексія, на честь Алексія, чоловіка Божого.

11 липня 1910 р. відбулося висвячення монаха Алексія на ієродиякона, а 15 серпня, в день Успіння Божої Матері — на ієромонаха.

Попрощавшись з братією обителі св. Онуфрія, ієромонах Алексій вирушив через Одесу та Константинополь до св. Афонської Гори.

Протягом 4-х місяців ієромонах Алексій насолоджувався благодатним спокоєм Святої Гори і в той же час готувався до великих випробувань і страждань за відновлення Православної віри на Закарпатті.

На початку 1911 р., у день Хрещення Господнього, ієромонах Алексій отримав від настоятеля Пантелеімонівського монастиря довідку про те, що він є собратом монастиря, і прибув у супроводі провідників до Константинопольського патріарха Іоакима, який зустрів його з великою радістю. До Великого посту 1911 р. ієромонах Алексій прибув до Мукачева, де зупинився в домі свого давнього знайомого Івана Хоми, і тут протягом двох тижнів при закритих вікнах щоденно відправляв богослужіння, на які таємно приходили русини хрестити дітей, вінчатися, сповідатися, причащатися і т. д.

Але ієромонах Алексій не мав можливості надовго зупинитися в Мукачеві, його перебування тут невдовзі могла виявити жандармерія. Тому жителі Великих Лучок, порадившись поміж собою, умовили його переїхати до їх рідного села, де вони вже мали свій молитовний дім, який ще не був освячений. Для того, щоб він мав змогу служити у Великих Лучках, селяни записали цей дім із ділянкою землі у його власність.

Прибувши до Великих Лучок, він освятив молитовний дім і під свято Благовіщеня відправив всенощну, посповідав більше тисячі людей, яких за Божественною Літургією причастив Божественних Тіла і Крові Христових, а також охрестив та повінчав велику кількість православних русинів.

На протязі всього 1911р. в одязі простого селянина о. Алексій роз’їжджав зі своєю “похідною церквою” із села в село і відправляв богослужіння.

На початку 1912 р. під час однієї такої поїздки він знову з’явився у Великих Лучках і відправив богослужіння в молитовному домі, переповненому православним людом не тільки з Великих Лучок, але й навколишніх сіл Мукачівщини, які прибули сюди, щоб посповідатися й причаститися Тіла й Крові Христових.

Після богослужіння жандарми схопили отця Алексія, зв’язали, вивели у двір і повели разом з іншими заарештованими до Мукачівської тюрми. За час від свого повернення отець Алексій відвідав багато православних громад, але в самому центрі православного руху, с. Ізі, де на нього чекали з таким нетерпінням, не був ще жодного разу. Перешкода для поїздки полягала в тому, що Ізу на той час настільки охопило полум’я святої Православної віри, що кожна оселя була під пильним наглядом жандармів, і поява православного пастиря не могла б залишитися для них не поміченою. Тому ієромонах Алексій поїхав у м. Мішкольц до о. Гавриїла і заручився від нього листом до угорського окружного начальника в м. Хусті, про те, що він направляється до Ізи на три дні для відправлення вкрай необхідних треб: хрещення дітей та вінчання. Такого ж листа він отримав і для поїздки у с. Великі Лучки.

З цим листом ієромонах Алексій, оточений народом, звернувся до окружного начальника Хуста. Побачивши перед собою того, на кого вже давно полювала уся жандармерія, окружний начальник страшенно обурився, але щось заподіяти о. Алексію в присутності такої кількості православного люду був не в змозі.
Нарешті ієромонаху Алексію було дозволено поїхати на три дні до Ізи під суворим наглядом жандармерії і таємних агентів. Це відбулося на свято Стрітення Господнього в 1912 р. Неможливо описати торжество ізян, коли до них вільно приїхав православний ієромонах. Богослужіння правилось як на Великдень і співали “Христос Воскрес”. Народ заповнив не тільки оселю, але й двір і садок. Впродовж трьох днів ієромонах Алексій безперервно відправляв необхідні треби, на які чекали тут майже 10 років.

Невдовзі знову відновилося страшне гоніння на православних Закарпаття. Підступна політика греко-католицького духовенства, часті поліцейські допити, насильства та переслідування жандармів примусили отця Алексія в травні, того ж 1912 року, виїхати до Росії.
Представники вищого духовного начальства Росії, дізнавшись про історію діяльності ієромонаха Алексія та переслідування його з боку угорської влади, порадили йому на деякий час переїхати до Північної Америки.

У грудні 1913р. о. Алексій повернувся до Австро-Угорщини, де у цей час розпочався другий Мараморош-Сиготський процес, що тривав більше двох місяців.
Спочатку до процесу було притягнуто 189 чол., але потім прокурор зменшив кількість жертв до 94 чол. Усі вони обвинувачувалися у «антидержавній пропаганді й підбурюванні». Їх злочин полягав у тому, що вони підтримували зв’язок із головою галицько-руської громади у Петрограді графом В. А. Бобринським, архієпископами Євлогієм (Георгієвським) та Антоніем (Храповицьким), з якими, начебто, змовилися підкорити владі російського царя частину угорської держави, де проживали карпаторусини. На столі перед підсудними знаходилися докази їх «злочинів»: хрест, Євангеліє, церковні богослужбові книги, видані в Росії, богословська література, ікони та ін.

Перебуваючи в Америці, ієромонах Алексій дізнався про судовий процес над своїми духовними чадами із преси. «У мене з’явилося сильне бажання, – згадував він, – добровільно повернутися до рідного краю й розділити там гірку участь з моїми ув’язненими братами. Звідусіль я отримав благословення: від владики Платона, з Афону та Яблочинського монастиря, так що я невдовзі виїхав… У мене було єдине бажання: самому з’явитися до Мараморош-Сиготу… Ніхто тут не впізнав мене. Тоді я прямо явився до Судової палати,.. увійшов до першої ж кімнати, де сидів якийсь поважний чиновник, привітався з ним і заявив: “Я — Алексій Кабалюк, якого, як я дізнався, ви шукаєте”». Отець Алексій прибув до початку суду.

Прокурор бажав надати процесу політичного забарвлення: невідвідання греко-католицьких храмів, таємні молитовні збори, образливі висловлювання щодо унії та уніатських священиків, захоплені відгуки щодо православних пастирів, відмова хрестити дітей в уніатських священиків, розповсюдження російських церковних журналів, зберігання молитовників та ікон.

Незважаючи на всі зусилля захисту й протести світової громадськості, Австро-Угорська влада 3-го березня 1914 р. винесла ганебний вирок: 32 чоловіки із 94 було засуджено до тюремного ув’язнення і сплати великого грошового штрафу. Ієромонаха Алексія (Кабалюка) було засуджено на чотрири роки і дев’ять місяців тюрми та до стягнення штрафу.

Після відбування покарання в різних тюрмах Угорщини ієромонаха Алексія було передано військовій владі Сиготу, але в липні 1918 р. він тяжко захворів і був відправлений у супроводі солдата до Ужгороду на лікування. По дорозі йому вдалося втекти й приєднатися до вільновідпущених російських солдат, з якими він і прибув до Росії.
У травні 1919 р. ієромонах Алексій повернувся на Закарпаття, яке 10 вересня цього ж року за рішенням Сен-Жерменського договору під назвою “Підкарпатська Русь” увійшло до складу Чехословаччини, яка визнала Православну Церкву.

У 1920 р. він приїхав до Хуста і знову відкрив молитовний дім, при якому згодом його стараннями було започатковано інтернат для православних учнів гімназії та громадянську школу. За пропозицією першого, по відродженні Православної Церкви на Закарпатті, Карпаторуського єпископа Досифея (Васича) 17 серпня 1921 р. братією Свято-Миколаївського монастиря, що будувався в с. Ізі, було обрано о. Алексія його настоятелем, а наступного ж дня він був зведений єп. Досифеєм у сан ігумена.
У липні 1925 р. тим же єпископом о. Алексія було зведено у сан архімандрита і призначено головою Духовної Консисторії, що знаходилася в Хусті. Там він побудував Свято-Благовіщенський храм і був його настоятелем до останніх днів свого життя. Всі православні монастирі на Закарпатті того часу були зведені за його безпосередньою участю і надалі він підтримував їх як духовно, так і матеріально.

Незадовго до смерті, 9 листопада 1947 р., він прийняв велику схиму і 19 листопада (2 грудня) 1947 р. мирно відійшов до Господа у Домбоцькому Свято-Успенському жіночому монастирі. Звідти його було перевезено до Свято-Миколаївського монастиря в с. Іза, де 22 листопада (5 грудня) поховано на братському кладовищі поблизу обителі.

Православні закарпатці не забувають свого праведного земляка. Труди схиархімандрита Алексія (Кабалюка) в народі проголошені апостольськими, а його самого з любов’ю іменують Апостолом Закарпаття. Шанують його не тільки закарпатці, але й православні русини-українці Словаччини, Румунії та Америки. Стежинка до могили великого сповідника Православ’я ніколи не заростала, місцеві селяни та паломники йдуть до останків о. Алексія для молитви, прохаючи його заступництва перед Богом.
12 березня 1999 року, в п’ятницю 2-ої седмиці Великого Посту були знайдені мощі схіархимандрита Алексія, які нині почивають в Свято-Миколаївському чоловічому монастирі с.Іза-Карпутлаш Хустського р-ну.

21 жовтня 2001 року у монастирі відбулося святкове богослужіння та канонізація апостола Закарпаття прп. Алексія Карпаторуського.

Ваш коментар: