Ми – нащадки віри мучеників та сповідників за православну віру

0
711
100 річчя Мараморош-Сиготського процесу

29 грудня 2013 року виповнюється 100 років початку другого Мараморош-Сиготського процесу над православними (29 грудня 1913 р. – 3 березня 1914 р.) Ми – нащадки віри цих людей! Православна віра, яку проповідували на теренах сучасного Закарпаття учні святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія, була прийнята людьми та стверджена невтомною працею священнослужителів та вірян. Проте, через перерозподіл політичних впливів у результаті військових конфліктів у Європі, наш край опинявся під владою держави, де односторонньо підтримувалася тільки Католицька Церква.

Справа дійшла до того, що протягом майже двох століть Австро-Угорського правління Православна Церква нашого краю de facto не могла розвиватися. З кінця 19-го століття у імперії існував закон, який, нібито, надавав можливість сповідувати релігію за вибором, але у селах та містах нашого краю цієї свободи та толерантності не відчувалося зовсім. Закриваючи доступ до можливості бути вільним у виборі віросповідання, влада Угорщини створювала серед простих людей прецедент невдоволеності такою політикою.

Все почалося з 1649 року, коли 63 православні священики прийняли унію з Римом та започаткували на теренах нашого краю греко-католицьку церкву. Вибір був зроблений у більшій мірі за людей, тому не зразу було введено унію у селах сьогоднішнього Закарпаття. Однак, з допомогою урядового тиску та загально-державної політики майже всі православні парафії у нашому краї було перетворено на греко-католицькі без права вибору, адже після смерті православного єпископа висвячувати православних священиків не було кому.

Маючи можливість відвідувати православні монастирі у сусідній Російській імперії або отримувати звідти богослужбові та віровчительні книги, деякі християни дізнавалися про батьківську віру все більше. Разом з тим виникало природнє бажання повернутися у лоно Православної Церкви, щоб стати продовжувачами православного надбання їхніх дідів-прадідів. Дуже скоро таке бажання стало духовною потребою, що й спричинило початок православного руху на теренах сьогоднішнього Закарпаття.

Хоча першу спробу відродження Православної Церкви було подавлено на Першому Мараморош-Сиготському процесі у 1903 – 1904 роках, народ, який, навіть, за часи панування про-католицької влади вважав себе православним, народжує нових подвижників та сповідників. Олександр Кабалюк, який пізніше стає Апостолом Закарпаття та у 2001 році був прославлений Церквою як преподобний Алексій Карпаторуський, народився у сім’ї греко-католиків. Проте, його бажання дізнатися про прабатьківську Православну віру зростає так сильно, що він без страху перетинає кордон і йде вклонитися Православним святиням. З монастирів він приносить та розповсюджує православну літературу, а також бажання відвідати Святу гору Афон, на якій молитовно трудилося багато монахів. На Афоні він офіційно стає православним та отримує від настоятеля монастиря у благословення на труди проповіді Православної Христової віри дві ікони Божої матері: «Акафістну», яка зараз зберігається у Благовіщенському храмі м. Хуст, та «Скоропослушницю», яка весь час знаходилася зі святим. Преподобний Алексій був похований разом з цією іконою, та при знайденні його святих мощей знайшли і цю ікону, яка після 52-х років перебування у землі зберіглася неушкодженою. Зараз вона знаходиться у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі с. Іза-Карпутлаш, Хустського р-ну у храмі, де перебувають мощі святого та вважається чудотворною.

Ставши монахом та священиком, молодий Алексій використовує кожну можливість нести людям світло православної віри. Він перевдягався у простий селянський одяг або ховався на підводі з сіном і відвідував села, де були бажаючі стати православними. Тайком вночі святий звершував хрещення та вінчання, служив літургії, причащав людей та говорив проповіді, у яких особливу увагу приділяв Православній вірі. Проте, найкращими проповідями були його добрі справи. Любов до Бога та до свого народу давала йому сили нести, по суті, сповідницькі труди.

Народ, зі свого боку, з радістю приймав, хоча й таємну, але все ж таки можливість отримати Святі Таїнства Христові та відгукнувся на заклик свого духовного наставника. Його знали і в с. Іза, і в с. Великі Лучки, і у с. Ясіня і у м. Хуст, та ін. У селах починають виникати спочатку спонтанні, а потім організовані невеликі осередки, головною діяльністю яких була проповідь православної віри через розповсюдження православної літератури та розповідь про Церковне життя у православних країнах.

Жандармерія дуже скоро почала отримувати наводки і починала переслідування православних християн. У той час могли арештувати навіть за те, що у хаті знайшли молитовник, надрукований у Царській Росії. Через те, що в Угорщині з 1868 року існував закон толерантності до релігій, офіційно судити за належність до іншого віросповідання людей не могли. Ситуація була дивною, адже у той самий час, коли забороняли Православне віросповідання на сході Угорщини, у Будапешті та Мішкольцях будуються величні православні храми, собори. Отже, ймовірно, політика нетерпимості до православних проводилася тільки на території нашого краю з подачі наших же місцевих урядників. Також було дивним на фоні цього закону про толерантність до релігій звинувачення православних людей у тому, що вони вели агітацію проти греко-католицького духовенства та угорських законів. Іншими словами, їх судили за те, що було дозволено законом. Саме через таке протиріччя обвинувачення пробувало перевести хід процесу у сторону політичної площини.

На мараморош-сиготських процесах православним приписували обвинувачення у шпигунстві на користь Російської імперії та бажання приєднати наш край до Росії, адже надруковані в Росії молитовники містили в собі молитву за Російського Царя. Молитовні книги були виставлені як доказ сепаратизму! Звичайно, у наш час такі обвинувачення звучать абсурдно, але у 1913 році за несправедливо приписувані православним селянам сепаратизм та шпигунство арештували та доправили до суду у Мараморошському Сигеті (нині Румунія) 94-х православних християн. Важкі фінансові та майнові побори зі сторони греко-католицького священства та внутрішні невдоволення діями держави по відношенню до релігійної належності своїх підданих поступово переросли у бажання відкрито сповідувати Православ’я. Люди були готові стати на смерть заради того, щоб їхні надії стали реальністю.

Цей судовий процес, який розпочався 29 грудня 1913 року, був настільки резонансним, що всі основні друковані видання тогочасної Європи спішили публікувати репортажі про переслідування православних русинів в Угорщині. Регулярно повідомляли про хід судових засідань південно-австралійська газета «The Register», Південно-австралійська «The West Australian», Британська «Goulburn Evening Penny Post», Мельбурнська «The Argus», австрійська “Arbeifer Zeit”, та багато інших світових газет, включаючи друковані видання Галичини та Росії. Дуже скоро звістка про несправедливий суд та знущання над православними з Карпатської Русі поширилася у Південній та Північній Америці, а також у Австралії та Новій Зеландії, Галичині та Росії. Здавалося б, що набувши такого розголосу справа повинна була повернути у справедливе русло закону, але вийшло інакше.

Адвокати з різних країн Європи зголосилися захищати невинно засуджуваних за бажання сповідувати віру своїх дідів-прадідів. Хоча доказів шпигунства на користь Російської імперії, окрім, звичайно, надрукованих в Царській Росії молитовників, так і не знайшли і політична складова обвинувачення відпала особливо після особистого свідчення російського графа В. Бобринського, 32-х православних християн все ж засудили до різних строків ув’язнення та штрафів. На початку 1914 року хвиля обурення несправедливим судом у Сигеті огорнула всю планету і знову на шпальтах провідних газет світу з’явилися відповідні інформаційні повідомлення.
Важливо замітити, що преподобний Алексій (Кабалюк) Карпаторуський, якого Угорська влада шукала всюди як головного обвинувачуваного, дізнавшись зі сторінок американських газет про суд над його людьми, залишає спокійне життя у країні, де Угорська влада не могла його знайти, і добровільно йде на суд, щоб розділити участь з іншими засудженими. Його непередбачувана поява на суді збентежила обвинувачення та додала наснаги обвинуваченим. Крім цього, святий володів угорською мовою і чудово розумів як проходить сам процес, тоді як прості люди через складнощі з перекладом не могли інколи дати потрібної відповіді. Перекладачів, яких надала угорська влада, перекладали не саму суть питання чи відповіді, а говорили те, що було на руку обвинуваченню. Все ж таки, преподобний Алексій був засуджений до 4-х років ув’язнення та грошового штрафу, а інші учасники процесу також до різних штрафів та строків.

З часом на теренах нашого краю помінялася політична обстановка. З приходом Чеської влади розпочався масштабний перехід греко-католицьких парафій у православ’я.

100-річчя Мараморош-Сиготського процесу над православними людьми – це визначна подія, яку потрібно відзначати з вдячністю Богу за Його милість та любов до людей нашого краю та доброю згадкою про сповідників віри. Ці звичайні чоловіки та жінки стали проти цілої системи не з політичними гаслами про визволення народу чи зміни правлячого режиму, а з молитовними закликами про надання їм та всім бажаючим можливості вільно сповідувати Православну віру – віру своїх прабатьків. Вони були представниками сільських громад, які бажали не тільки залишатися православними «в душі», а, перш за все, вести життя відповідно до канонів та устоїв Православної Церкви.

Пам’ять про мучеників та сповідників за Православну віру, які були засуджені під час Мараморош-Сиготського процесу, а також багатьох сповідників, які терпіли чисельні знущання через стояння у вірі, для сучасних поколінь є, без сумніву, моментом духовного трезвіння та твердого стояння у Православній Христовій Церкві.

прот. Іоанн Шандра,
керівник Прес-служби Хустської Єпархії УПЦ

Ваш коментар: